Понуро навіть, мов глубоко
В душі гризе якийсь червяк,
Немов якась таємна сила
Ворушить ся у темній млї:
Скрізь чути дотики її,
Та нїчого не бачить око.
Музика молодим не мила,
В шинок заходять тілько ті,
Кому вже в кров і кість віссалась
Та панська школа. Жид біжить
До пана, плач підняв і галас:
„Нї звідки рати заплатить!”
А пан і сам уже від давна
Ту зміну в людях замічав,
І злив ся, бив, карав, кричав —
Дарма. Вже звільна й сам вбачив,
Що річ се таки не забавна.
Він добре знав, що поки пє,
Співає, робить без упину
Й смієть ся хлоп, так довго є
Похожий він на худобину,
Що вік цїлий в ярмі жиє,
І тїшить ся, як дістає
До паші зерна одробину.
Та як почне він сумувати
І вішать голову у низ,
Над своїм станом розмишляти,
