По стілько ґарцїв, скілько хата
Душ має, хлопцї чи дївчата,
Чи то старії, чи малі.
І кождому за ту горівку
Цїну втягав у інвентар,
Як присний панщини тягар:
Сплати, чи відроби той дар,
А трунок лий хоч на долівку,
Лиш иншому продать не смій!
Був в того пана й арендар,
Що з паном тихую тяг спілку.
Людий музикою у свій
Шинок заманював. Тут люди
Лишали розум, сїряки
І чоботи, дївки — вінки,
А господинї покладки;
Тут війт робив громадські суди,
А Жид лиш цмокав залюбки.
Чи много лїт отак, чи мало
Те панське ремесло цвило, —
Аж раптом в коршмі тихше стало!
Щось на людий таки найшло,
Що почали на панське горе
В якусь задуму попадать.
І роблять панщину, терплять,
І кожде пильне, кожде скоре,
(Як нї — нагайка плечі зпоре!), —
Та якось тихо, мовчки так,
