Цю сторінку схвалено
— 25 —
У двір до себе закликав,
Та до покоїв не пускав.
Попам сїльським лиш тілько всього
Було із попуваня того,
Що на ту панщину не йшли.
Ґрунт між громадою держали,
За треби, що хто дав, те брали,
І з працї рук своїх жили.
Не думав певно старовина,
Наш піп, не снив мабуть і сном,
Що надійде така година,
О перед панськими очима
Зістане він бунтівником.
Та довелось!
Вдівцем бездїтним
Богато лїт він жив у нас,
Аж заманулось йому раз
Занять ся ремеслом просвітним.
Хоч сам він не богато знав,
Та як у полї вже робити
Не міг, то щиро забажав
Дїтий хоч читаня навчити.
Не довго й думавши, давай
До себе дїтвору скликати.
Веде їх лїтом в поле, в гай,
Зимою до своєї хати.
І не від разу їх садив
За книжку анї за азбуку.
