Цю сторінку схвалено
— 24 —
Ударивсь по чолї.
„Дурний я!” — скрикнув. — „Я тут стою
І мучусь, бю ся сам з собою,
Хто люд менї псує в селї,
Із за десятої границї
Пронюхую бунтівників,
А бунту сущої криницї
Заткати й доси сам не хтїв.
Найголовнїйший емісар
Під боком в мене бунт готує.
O Sapperment! Warum nicht gar!
Таж се на певно піп бунтує!”
VI.
Старий був, смирний піп у нас,
Іще з тих давнїх мало вчених,
У Луцьку чи в Холмі свячених,
Що то жили й робили враз
І мужиком, що поглядали
На панський двір прівожно, мали
Для пана лиш низький поклін,
І ненастанно почували,
Що їм чужий, ворожий він.
А пан хоч явно не цурав ся,
Все з далека від них держав ся,
Не сповідавсь, не причащав ся,
А як яке лучилось дїло,
Що змовить ся з попом велїло,
