Де піп і челядь вся гуртом
Немов сїмя одна сїдали.
Свобідно слуги жартували,
А пан-отець мов батько всїм,
Сего впімне, того наставить.
Як що робить, як дїлом править.
А дїти слухають, і їм,
Навиклим дома бачить голод,
Зносити дим і бруд і холод,
І чуть що рана стук в віконце
І крик сїпак: „Ану, чи конче
Вам бука треба? Виходїть!” —
Навиклим бачить невсипущу
Журу батьків і серце рвущу
Одну зітханя пісню чуть, —
Тут, в тім кутку, де все яснїє,
Де чисто, тихо і приютно,
Де слова прикрого не чутно, —
Сам з себе якось ум міцнїє,
Розширюєсь дитяча грудь.
Встають, ідуть в садок, гуляють,
Присядуть трохи відпочить.
От пан-отець читати вчить:
З прутків вербових укладають
Здорові букви на піску,
А далї й книжечку яку
Їм винесе; товплять ся тут,
ЦЇкаво в книжку заглядають,
