Цю сторінку схвалено
— 37 —
Підскочив і в ґальоп пустив ся.
А пан комісар не хрестив ся,
Не дякував і не прощав ся,
За шию лиш коня вхопив ся.
І вихром із двора помчав ся.
Мчав, поки мчав по рівнім полю,
Та як притрафив ся рівчак,
З коня звалив ся неборак
І тут зомлїв з тяжкого болю.
У ранцї там його знайшли,
До міста возом відвезли.
Тяжкую перебув горячку
і довго ще тепрів від кольки,
Кахикав потім лїт із пять,
Зарік ся більше не сїдать
Нї на коня, анї на клячу,
Й не залицяти ся до Польки.
І від тодї на всїх панів
Нетайний і завзятий гнїв
Комісар мав у своїм серцї.
На панський не ступав поріг,
За те з панами де лиш міг
Зводив він юридичні герцї.
А був він у циркулї сила,
Трохи не старостї рівня.
І не було такого дня,
Щоб рук його не доходила
