І похилити й принизити
Старого мусїли попа,
Зовсїм аж навпаки неначе
Сердезї духа додали.
Він випростував ся, тремтяче
Обличє заяснїло, око
Зустрілось з панським. Він глубоко
Вклонив ся і сказав: „Коли
Я провинив що проти права,
То щож робити, відповім!
Роблю лиш те, що божа слава
Менї наказує. Я стою
Вже в гробі одною ногою.
Мене не тикає зовсїм
Грізьба нїяка нї обава,
Сумлїнє в мене понад всїм”.
Сказавши се ще раз вклонив ся
І звільна, тихо віддалив ся.
Пан аж зубами скреготав.
„Постій же, попе! За ту штуку
Ти ще мою почуєш руку!”
Раз-по-раз люто він шептав,
І кляв і слав старого к'дїдьку.
Та вгамувавши ся крихітку
Він прибирать став у думках,
Як справдити свої погрози, —
І з лютости трохи що сльози
Не вуступали на очах,
