„Що? бунт? Нехай лише рухнуть ся,
То й чорт не взнає, де дїнуть ся!
Торічнїх мало їм запуст?[1]
„Ну, бачите, які ви дїти.
Як мало вмілиб ще цїнити
Ту волю, коли з ваших уст
Такі погрози йдуть. Нї, милі,
Ви не дуфайте своїй силї!
Не мести, не різнї від вас
Жадає цїсар! Вашу долю
Йому довірте! Він вам волю
Дасть певно, як настане час.
А криком, шумом — вірте, любі! —
Ви ворогів своїх лиш днесь
Укріпите і попретесь
Самі на стрічу власній згубі”.
Похнюпились і посумнїли
Хлопи, не любо знать звелїли
Слова ті в їх ухах, та щож
Робить? Правдиве, хоч не гоже
Те слово: цїсар дав би може
Їм волю, та хто зна, чи може?
Похнюпились і посумнїли,
А многих таки ще свербіли
На тїлї панські канчуки,
