І власна шкіра знай шептала:
„Не будь ти, брате, надто смілим,
Поки ще чорного на білім
Нема, що ми не кріпаки!”
І вся громада застогнала:
„Так щож, панотче, нам робить?”
„Щож, дїти? Господа молить,
І тихо бути, смирно ждати,
Чей то недовго вже прийдесь!
Нїкому й слова не казати
Про те, що вам комісар днесь
Сказав”.
„Ну, добре най так буде!
Але горілки вже нї в рот!
Рад цїсар знатаь, що ми за люде,
То ми йому й покажем! От!
Ще нинї, зараз ми готові
Тверезість вічну присягти!”
„Дай Бог вам встатчити ся в слові,
Покуси всї перемогти!
Та се не так то легко, дїти!
Присяга, дїти, то не жарт!
А знаєте ви, що зробіте?
Отсе Пилипів піст надходить.
Шлюбуйте кождий сам собі
Не пити, в згодї і любові
З усїми жити, кривди й шкоди
Не памятать і не робить,
