Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/96

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 96 —

Що під час розруху цїлого
Лежав простертий на земли.
Він був блїдий як труп, трусив ся,
Немов підтятий; з під повік
Полумертвий вже зір світив ся,
І ледви чутно він прорік:
„Пан жартував, мов батько добрий
З дїтьми, їх вірність трібував!
А чи і з Богом теж для проби
Невинно пан пожартував?
І то був жарт, що боже свято
Пан знїс, що церков нам запер?
І то був жарт, що так завзято
Без суду і без права взято
Мене й замучено тепер?”

„Все те був жарт. За жарт той, пане,
Я скаргу перед божий суд
Заношу. Нинї ще там стане
Мій дух, а твій нїм рік сей кане
У вічність — теж туди позвуть.
Добро твоє в злодїйські руки
Піде, й слїду не буде знать
Твого бутя, сини і внуки
Сей жарт твій будуть проклинать!”

Сї нї то грозьби, нї проклони,
Мов крила чорної опони
Світ панови заволокли.
Він затремтїв стиснувши зуби,