XIV.
Неначе сни тяжкі, гнетучі
Було все те, що того дня
Ми перебули: бурі-тучі
І вибухи чутя ревучі,
І кривда і грізьба страшна.
А як із лїса ми на поле
Без гласу вийшли, вколо нас
Було мертве все, тихе, голе.
Снїгова площа простяглась
Навкруг; безбарвна, сїра хмара
Закрила небо, вітер втих,
Лиш ген там десь синява пара
Вилась клубками з стріх сїльських.
І в наших грудях після тих
Страшних подїй так тихо стало,
Так сумно якось, наче всї
Надїї наші щось підтяло,
Мов небо нам само звіщало:
По вік вам жить на ланцюсї!
