Цю сторінку схвалено
— 98 —
Під гнетом почутя важкого
Ми звільна, мовчки йшли в село,
Мов похоронний хід. Було
Се в части й так, — таж ми слабого
Попа везли. Житє плило
Із уст його струйками крови;
Весь він уже холодний став,
Лиш звільна серце билось; мови
Не стало, тілько прошептав:
„Прощайте, дїти! І простїть
Йому, лишіте кару Богу!
Коріть ся тьмі, допоки тьму
Бог на погибелї дорогу
Не виведе!”
Та ми тепер
Уже й не радивши ся знали,
Що тут корить ся не пора
Як проїздили край двора,
То бачили, як пан запер
На ретязь браму, — знать бояв ся,
Щоб люд таки не спамятав ся,
Та в жарт його і не роздер.
Та ми спокійно двір минули
І на попівство всї звернули;
Старого із саний знесли,
Огріли і оберегли,
А потім скаргу написали,
