Доброї Надїї; коли там потім надійшли Англичани і забрали край, часть Бурів не хотячи підлягати їх власти, подала ся троха на північ і знов вигубила пару муриньських племен і осїла на їх землї, назвавши її Наталь; коли й сю країну загорнули Анґлїчани, Бури пішли ще далї на північ і знов розбоєм прочистили собі просторі країни „за горами” (Трансваль) та над жерелом Помаранчевої ріки (по анґлїйськи Орендж). І отсе перед роком ми були сьвідками, як ті малі розбійники зробили ся жретвою більшого і далеко розумнійшого розбійника — Анґлїї, який певно внесе в той край більше порядку, культури, науки, свободи, а з нею разом і здирства та визиску.
От якими крутими дорогами ходить инодї поступ людський! Недармо сказано, що він виростає на могилах; як пшениця на з'ораній ниві!
Тепер, коли ми, так сказати, по верха оглянули хід дороги та вдачу дотеперішнього людського поступу, пора нам заглянути до його середини, придивити ся його будові та натурі; одним словом, пора нам відповісти просто на питанє: що таке поступ?
Щоб пізнати внутрішні пружини, якими двигає ся поступ, візьмімо до порівнаня двох людий: лїсового дикуна, стрільця чи риболова, та першого-лїпшого чоловіка з нашого великого міста. У дикуна, можна сказати, стілько добра, що на нїм: які-такі фалатки на тїлї замість одежі, коралї з диких лїсових овочів, зьвірячих зубів або морських слимачків на шиї, часом іще в вухах, у ніздрях, у губах і т. д. замість оздоби, лук, стріли, опис та деякий ніж замість оружя — тай годї. Спить він у якій будь яскинї або в салаші з гиляк та листя, годуєть ся тим, що знайде або забє, не дбає про завтра, не цїнить нї людського нї
