них людий, які за те мали власть і гонори в державі. Таких людий було не богано і рицарські війська були не численні. Нераз у старих лїтописях читаємо про страшні битви, де з одного й другого боку било ся по чотири до пять тисяч люда; а де лїтописцї зо страхом говорять, що в тій а тій битві згибло десять, двайцять або й сто тисяч народа, там звичайно при близшім оглядї то велике число показує ся в двоє, в пятеро або й у десятеро перебреханим. Старі армії були як на наші понятя дуже маленькі; війни коштували не дорого і були часті. Прийшла огняна машина і змінила се до основи. Супроти кульки карабінової найхоробрійший рицар, силач чи заячесердий харлак однакові; новочасні армії не потребують сьмільчаків та силачів, лише „гарматного мяса”, але того мяса мусить бути богато. Армії роблять ся численні — сто тисяч, пятсот тисяч, мілїон — одна держава преть ся проти другої, аби не дати себе випередити. В новійших арміях найважнїйша річ оружє, котре найлїпше бє, найтривкійше до переношеня, найтривкійше в уживаню, і тут також ідуть ненастанні перегони між державами. Раз-у-раз нові винайденя, улїпшеня: тут бронзова сталь, тут карабіни репетієри, тут механїчні гавбицї, тут бездимний порох і так далї без кінця. А кождий такий винахід збільшує надїю побіди для того, хто визискає його. Алеж такі армії — страшенно коштовні. Аби їх удержати, аби могти слїдити за новими улїпшенями, треба страшнних гроший, про які давнїм державам анї не снило ся. А щож говорити про войну, де пропадають сотки тисяч людий, купи воєнного материялу, руйнують ся міста й села. Для того тепер війни рідкі, а щоб удержати такі армії, мусїла переміни ся цїла суспільність, треба було знести панщину, скасувати необмежену монархію, завести конституцию, новий спосіб оподаткованя, позаводити фабрики, зелїзницї, цла і т. д. Тисячні нові
