люди віддалили ся від природи. Первісні люди, що жили на лонї природи і підлягали єі законам, були всї собі рівні, не знали несправедливого подїлу богатства нї знаня. В наших часах поновив сю думку славний росийський повістяр Лев Толстой, кажучи, що всїй нерівности між людьми винен подїл працї. Якби люди жили всї таким житєм як росийський селянин, якби кождий сам орав землю, сам робив для себе всї знаряди і вповнї вдоволяв ся тим, що заробить і збере, то не потрібно би анї грошей, анї фабрик, анї великих міст, анї великої маси урядників, анї війська, анї держави. Із сього погляду, Толстой виступає против так званого панського письменства та штуки (малярства, різьби, музики та пишних будинків), бо все те для московського мужика зовсїм непотрібне і на все те мужика здирають і примушують до надсильної працї. От тим то Толстой радить усїм людям вернути до простого селянського житя, зректи ся всякого паньства, містових розкошів та високих наук, і за одиноку науку приймити Христове Евангелиє, тай то ще очищене так, як йому видає ся, що його проповідував сам Христос. Нема що й говорити про те, що думка Толстого і його попередника Руссо, то властиво запереченє поступу. Вони тягнуть назад і раді би звернути людий до такого стану, який їм видає ся природним. Вони забувають, що й теперішний стан людей також не є нїчим надприродним, анї противприродним, що й він повстав на основі великих та незломних законів природного розвою. Так само забувають ті апостоли давно минулої рівности, що та улюблена їх первісна рівність зовсїм не була таким раєм, як їм видає ся. У дикім станї чоловік зовсїм не був анї рівний з иньшим, анї щасливійшій приміром від вовка, льва або коня. Він жив у вічнім страсї та вічній ворожнечі з цїлим окруженєм. У темнотї, брудї та занедбаню. Не о много лїпше показує ся і житє тих
