московських мужикків, яких бачить довкола себе Толстой і рад би до їх стану завернути і всїх людий. Темнота, забобонність, бруд, піяньство, жорстокість та несправедливість панують у тім мужицькім сьвітї далеко більше, нїж серед ненависних Толстому містових людий. Зрештою логляди такі Руссо та Толстого мають за собою те добре, що неможливість їх переведеня кождому відразу кидає ся в очи. Вони не опирають ся нї на якім законї, нї на якій природній конечности, а тілько звертають ся до серця і до чутя людий, жадаючи від них відразу найтяжшого, а власне відречи ся того, що їм миле й дороге, до чого звикли з малечку, не даючи в заміну за те нїчого виразного анї ясного. Таких людий, що повірилиби таким апостолам завсїгди знайде ся не богато, тай вистарчить їм одна проба, щоб отверезити їх і показати неможливість осягненя сею дорогою якогось нового справедливійшого житя. Навіть християньство, на яке любить покликати ся Толстой, не стає ту до помочи иньшим Толстовцям. Первісне християньство зовсїм не тягло в зад, не виступало анї проти держави, анї проти суспільних порядків, але старало ся піднести всїх людий висше. Воно проповідувало загальне братерство в дусї і правдї, піднимало людий із їх буденних материяльних інтересів до висшого морального житя, додавало їм твердости і сили в боротьбі з ріжними покусами житя і тим самим було чинником поступовим. Натомість наука Толстого зводить ся на те, що від дїяльности і боротьби в глухі закамарки селянського житя, улекшує панованє здирства та кривди, і навіть виразно проповідує нїби то евангелські слова „не противити ся злому“. Тимчасом простий розум каже, що із злом треба бороти ся, бо інакше воно буде рости і подужає нас.
