конечний і природний, як конечна і природна сама боротьба. Нерівність людий між собою, се неминучий витвір боротьби; вона не є нещастєм для людий, але власне основою дальшого розвою і дальшого поступу. Навпаки, рівність, колиб яким чудом дало ся єї зробити між людьми, була би для них найбільшим нещастєм, бо довела би їх до цїлковитої байдужности і закостенїлости. Але сього нема чого бояти ся, бо сама природа дбає за те, аби між людьми не було рівности. Дарвінїсти як у природї так і в відносинах між людьми завсїгди стоять на тім, що хто дужший, то й лїпший; хто переміг у боротьбі, той і має право за собою; і що значить та невеличка меньшість людий, що в теперішних часах держить в своїх руках мілїонові маєтки, мілїонові армії богатства, власть і силу і знанє, здобуті працею незлїчених поколїнь, має право уживати всього того по своїй уподобі, дбаючи про величезну більшість робучої та поневоленої людськости лише на стілько, щоб і будучі поколїня щасливих панів і переможцїв мали ким послугувати ся та з кого збогачувати ся. Природа, говорять Дарвінїсти, не знає малю анї чутливости. Вона посьвячує мілїони осібників на те, аби удержати при житю якусь висшу форму. Милосердиє для слабих, покривджених та поневолевих, яке проповідує ся між людьми, се властиво фалшиве чутє, противне природї і шкідливе для природного розвою. Свобода боротьби, то повинна бути основа людьскої полїтики. Нехай сильний показує свою силу, нехай слабий боронить ся або гине, суспільність не повинна в те мішати ся, а з того свобідного змаганя витворить ся дальший, чим раз красший поступ.
На жаль пани Дарвінїсти, виголошуючи такі погляди занадто добре придивили ся житю щупаків у водї та вовків у лїсї, а троха за мало продумали історию людського роду і власне те, що в нїй є відмінне від істориї ростинно-
