пильнованя), чи буду мати з нього який пожиток? Нї. Що з того, що отсю машину зробив Англичанин і передав менї в замін за здобутки моєї працї? А нехай я до неї не приложу ще своєї працї, кошту, вмілости, чи вона сама принесе менї яку користь? Нї. Отже до всього спільного, суспільного чоловік мусить іще доложити щось свойого, власного, окремого, і аж тодї може мати з того якийсь пожиток.
Але бо на тім не досить. Є такі роди працї, де те власне та окреме у кождого чоловіка однакове або майже однакове. Ходити за плугом, тягти косою, стояти при машинї, се, хоч певно не легка річ, але знов не така надзвичайна мудрість; се, як кажуть, хто будь потрафить. Але є такі роди працї, що вимагають окремого приготованя, довголїтної науки (приміром учительство), а инодї й науки і вправи і пильности для них за мало, коли нема вродженого таланту. Такі роди працї переважають на полї науки, штуки, навіть у технїцї винахідники найчастїйше мають врожденний талант, якого не мають мілїони иньших людий. Така праця, хоч вона дає не вичерпані скарби цїлій людськости і нераз збогачує цїлі краї й народи, не дасть ся упорядкувати комунїстично, бо тут працї, думок, здібности одиницї людської не заступить нїяка иньша одиниця.
Та швидко виявила ся ще одна, може найбільша перешкода для осущеня комунїстичних думок. Коли-б навіть було можливо завести таку спільність між людьми, про яку думали комунїсти, то все таки ся спільність мусїла би мати певні границї. Від біди можна би допустити можливість тїсної спільности між людьми одної народности, одної мови, одної віри, одного ступня цивілїзациї, хоч і тут спільність високо осьвічених городян з низько осьвіченими инодї на пів дикими селянами являєть ся дуже сумнївною. Але як уявити собі потім відносини між ріжними народами та ступнями цивілїзациї? Чи й між ними
