Гонять стада, кудись то спішать…
Чи де напад ворожий?
Всїх їх гонить безіменний страх,
Невідомий перст божий,
Голод духа і жах самоти
І безоднї старої…
А Єгошуа зично кричить:
„До походу! До зброї!“
І зірвав ся той крик мов орел
Над нїмою юрбою,
Покотив ся луною до гір:
„До походу! До бою!“
Ще момент — і прокинуть ся всї
З остовпіня тупого,
І не знатиме жаден, що в мить
Приступило до нього.
Ще момент — і Єгошуи крик
Гирл сто тисяч повторить;
Із номадів лїнивих ся мить
Люд героїв сотворить.
