Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

сумою вийшов із Губич, пішов у світ щастя шукати, ота сума була першою підвалиною його міліонів.

Так закінчилося для Германа супокійне сільське життя. Тепер, сидячи за писемним бюрком перед рахунковою книжкою в Бориславі, він, практичний, діловий чоловік, не багато ваги прив'язував до наслідків, які лишило те життя в його душі. Він навіть силувався глядіти на нього згірдно, звисока, шукав у голові насмішливих слів для його схарактеризовання, але проте його думка раз-у-раз вертала до тих світлих хвилин і, не знати чому, йому все ставало легше на серці, коли згадував губицьке життя. Він не тужив до нього, не бажав, щоб воно вернулося, — але чув заразом, що теперішнє життя серед достатку й розкоші зовсім не ліпше від тамтого, коли навіть не поганіше. Він сам не знав, чому кождий раз при думці про Іцка й Губичі йому робиться якось так на душі, як тому, хто, блудячи в густім темнім лісі, крутими стежками, нараз вийде на невелику поляну, залиту ясним, сонячним світлом, заповнену теплом і пахощами квітів. Він почав думати про дальше своє життя під вагою того вражіння, і йому бачилося, що ось він знову запускається в темний ліс, у якім йому призначено блудити без виходу. А доки, до якої цілі, — хто його знає! Йому робилося чимраз тяже, тісніше, — якось душно і лячно. Чи то від сонячної спеки, чи від вогкости в хаті, йому пробіг мороз поза плечима.

Він пішов до Дрогобича, сам не знав чого. Не було в нього певної думки про заробок, до якого при тім не мав ні вмілости, ні охоти. Кілька день він жив сяк-так на одержані гроші, але коли побачив, що гроші минаються, і подумав, що опісля він залишиться зовсім без нічого, голий і голоден, перелякався дуже і завзявся — радше тут згибати, а не кивати більше тих грошей. Розуміється, з того завзяття також не було б нічого вийшло, коли б не щасливий випадок, що показав йому який-такий заробок. В шинку, в якім він ночував, зійшлися одного вечера якось чорні, страшні, смердячі люди. Герман зразу боявся їх, але почувши, що бесідують між собою по-жидівськи, підійшов ближче і став слухати. Це були самі молоді, 18—20-літні парубки, котрі завтра вибиралися до Борислава „либати“ кип'ячку. Герман довго слухав їх бесіди про те „либання“, але не знав, що воно таке. Він запитався одного з них, і цей відповів йому, випиваючи душком склянку пива:

— Ну, а що? Хіба ти не знаєш, що в Бориславі на всіх водах і багнах виступає чорна ропа, така, як нею хлопи вози