скоса на постіль. Йому страшно було перед тим покаліченим, кривавим, стогнучим тілом, що колись було його опікуном. Він просив Стефана і Максима лишитися з ним через ніч коло слабого, але ґазди всі обіцяли прийти, скоро повідвозять худобу додому. Іцик лежав без пам'яті, говорити не міг і, бачилось, не пізнавав нікого. Герман раз лише поглянув украдком на нього. Голова була позав'язувана хустками, крізь які повиступали широкі плями крови. На бороді і волоссю скріпла кров, бекеша і сорочка криваві, уста посинілі, очі бездушні, вираз лиця страшний!
Аж десь над раном, коли буря трохи стихла, приїхав цирулик із Дрогобича і почав сварити та лютитися на селян, що бралися самі до перев'язки ран, а не знають тому ладу.
— Але ж, пане, — відповів Степан, — та ж доси був би згиб чоловік! Ми бодай що-то, а кров затамували.
— Мовчи, стара торбо! — гаркнув гнівно цирулик. — Ти відки знаєш, що був би згиб? Як ти можеш то знати?..
Стефан, хоть був на словах досить острий, змовчав, а цирулик почав розглядати рани і запевно мусів признати в душі, що перев'язка зовсім не була така лиха, як думав зразу. При помочі селян, котрі почали увихатися, немов тут ішло про рятунок їх наймилішого свояка, попромивано рани, і тоді аж можна було розглянути, що таке покалічено в Іцка. Здається, падучи з високої кручі, він упав насамперед на лівий бік (і то верхньою половиною тіла) о гострий, вистаючий камінь, бо ліва рука була зломана повижче ліктя, а крім того в самім рамені була глибока рана. Відтак тіло переважилося направо, при чім Іцик об другий камінь страшно скалічив собі голову. Цирулик побачив, що біда, і коли люди, а особливо жінки, котрих зійшлася повна хата, запитали його, чи вийде Іцик, він стис плечима і сказав, що велике було би диво, якби дожив до завтра.
Цирулик сказав правду. Іцик умер ще того самого дня, не прийшовши ані на хвилину до пам'яті. Герман не плакав на його похоронах, — його тіло все ще дрижало зо страху від тої ночі, — страх витискав усяке інше чуття. Він ночував у губицького орендаря, котрий заразом узяв опіку над Іцковим маєтком, щоб ніби зберегти його для Германа. Герман пробув у нього до весни, не знаючи, що діється з тим маєтком. Аж коли громада впімнулася за те діло, орендар показав якісь рахунки, якісь Іцкові квіти, хату й огород Іцків продано, а по сплаченню довгів лишилося для Германа 92 ґульдени, які орендар віддав йому до рук. Герман з тою
