зложив і дерева та вапна довозить), — розлютився дуже на нього, чому йому того не сказав уперед, чому не пішов з ним на спілку і т. д., а коли накінець Герман почав просити в нього позички кількасот ґульденів, гнів його дійшов до того, що не тільки відмовив грошей, але ще, вилаявши молодого спекулянта, вигнав його зі своєї хати.
— Марш, забирайся! — кричав розлючений жид. — Хто знає, відки ти гроші взяв! Може, то крадене, ще мені біда буде! Рушай, най тебе на очі не виджу!
Герман забрав свої манатки і пішов. Його не так діткнула образа і погане підозріння, як розчарування і відмова позички. Що діяти? Тут наставники наганяють, щоб швидко достачувати всього, а тут ні за що ні матеріялу більше закупити, ні навіть фіри заплатити. Правда, матеріял і перевіз були тоді в дрогобицьких околицях уп'ятеро дешевші проти теперішнього, але в Германа не було майже ніяких грошей. Він задумався важко. Як на термін не постачить усього, пропаде кавція, а тут і надії нема на якубудь поміч.
Вже вечеріло. Забиралося на слотаву погану ніч. Герман ішов не думаючи ні про що, крім свого „ґешефту“, не обзираючися ні на пору, ні на погоду. В руці ніс невеличкий пакунок. Думки його, мов потривожені горобці в сильці, шибалися в різні сторони, шукаючи виходу. Холодний піт виступав йому на лице, коли наверталася йому думка, що „прийдеться на все махнути рукою та й“… Махнути рукою на те, на чім він довгі літа будував усю надію своєї будучности! Ні, цього не буде! Він мусить найти ще спосіб, мусить щось придумати! Поволі стемніло, — холодниЙ дощ почав кропити в лице Германа. Дрібні гризькі студені краплі впали так несподівано на його розгарячене лице, що він в одній хвилині зупинився і оглянувся довкола, немов пробуджений зо сну, пригадуючи собі, де це він, і що з ним робиться. Аж тепер він нагадав собі, що його вигнано з хати, що треба шукати денебудь нічлігу.
— Треба йти до шинку спати, — подумав він собі і оглянувся довкола, на якім це він передмістю.
— Ов, та це Лан! — проворкотів він сам до себе. — А я тут коли зайшов аж із зварицького передмістя? Тьфу!
І він обернувся якстій, щоб повернути на зварицьке і піти туди на ніч до знайомого шинку, де звичайно збиралися либаки. Повертаючись живо на краю вулиці, він у померках зачепив ліктем якусь людину і мало не струтив її до глибокого рова край дороги.
