— Ja, kimmen sie nur, klimmen sie nur,[1] — кричав вірник і не перестав розмахувати цілим тілом на всі боки.
Герман поступив пару кроків ід ньому і силувався відгадати, що́ так зворушило вірника, звичайно чоловіка тихого і повільного.
— Ja, kimmen sie nur, kimmen sie nur! — кричав він не вгаваючи. — Im Schacht Nro sieben und zwanzich hot man a Matki gefunden, a soi a Matki, Gott gerechter![2]
При тім вірник чіпався долонею за голову, махав руками, немов показуючи тягар найденої матки,[3] і робив різні, на вид безумні та дивоглядні рухи.
— А-ах! — вирвалося мимовільно з уст Германа.
Так о́сь чого біг за ним вірник, ось що так розрадувало його! Герман, хоч віддавна привик слухати подібних щасливих вісток, став цим разом, як укопаний. Він думав, що щастя зовсім уже відвертається від нього, а ось воно ні! Щастя все ще служить йому, він сильний по-давньому, він нічого не боїться, нічим не потребує журитись! Що́ йому тепер пусте балакання дурних ріпників, що пустощі сина, що грижа з жінкою! Щастя служить йому, а вони всі мізерні хробаки супроти нього, вони мали б мати, таку силу, щоб затруїти йому життя? Ні, ніколи! Не то життя, — і одної хвилини він не дасть собі закаламутити всіми тими мізеротами!
Це нове несподіване щастя жбухнуло, мов хвиля води, в душу Германа. Його гордість, стільки разів сьогодні принижувана різними спогадами, так сильно підкопана невблаганною рефлексією, ожила, одужала наново, почала надуватися, підносити голову вгору. Йому почало здаватися, що воно ж не є нічого такого важного, це нове щастя. Це природа була винна йому, хіба ж вона не знає, які контракти він поробив, скільки б він шкоди потерпів, якби вона не ставилася на час зі своїм скарбом? Вона знає це, і стає на час. Вона покірна його волі, служить йому так, як служить усякій силі. І він — сила, він не потребує навіть розказувати, потребує тільки хотіти, його воля — закон природи, її сповнення конечне, як конечне сповнення всякого закону.
Гордим, сміливим поступом зблизився Герман ід щасливій ямі, коло якої лежала величезна свіжо видобута груда воску, — перша з надибаної матки. Він радісним оком огля-
