Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Гей, то́-то була поцтива душа, небіжчиченько!

— О, та ви мені не кажіт! Вже хто́ хто, а ми оба жили, як рідні брати! — говорить Митро і замурзаним рукавом утирає сльози.

Герман відсторінь чує оту розмову. Його обступило кілька жидів, і говорять також живо про трупа, але він не слухає нічого. Його збурена кров гримає, мов молот у грудях. Він усе ще з жахом обзирається в той бік, де побачив трупа, хоч за людьми не може бачити нічого. Але поволі серед людського гамору він заспокоюється, принаймні силується бути супокійним, говорить навіть з жидами, але говорить без зв'язку, без застанови, сам не знаючи що. Але жидам та ріпникам ніколи довго пеняти. Наговорившися, назітхавшися за покійником, вони розійшлися, — кості зложено на купу і присипано зачас землею, — „най на сонічку Божім не лежат голі“ — і давня робота починається знов одностайно, мовчки, важко, мов і перерви ніякої не бувало. Часом тільки робітники при корбі забалакають до себе про нинішню новину: „Що скаже Іванова жінка, як ї то розповідят?“ Або: „Як то воно будут ховати грішні кости?“ і т. д.

Герман тимчасом побіг далі. Його переляк потрохи пройшов, він заспокоївся. Він став покрика́ти на ріпників, як котрі ліниво робили; кричачи, добирав чимраз більше смілости та сили, — заглушував та гнув у собі зворушення. Аж нарешті неспокій немов зовсім приліг, — думка звернулася доразу на щоденні практичні питання, Герман видобув нотатник і почав записувати імена робітників, котрі опускалися в роботі і котрі нині при виплаті могли сподіватися, що не дістануть повної зарібнини. Одначе все таки щось немов тіснило його. Не оглянувши всіх ям, він побіг до магазинів, відтам до дестилярні, всюди крутився, заглядав, кричав — одним словом, силувався бути тим, чим був донедавна: невгомонним, практичним „ґешефтсманом“.

— Herr Principal, Herr Principal, — почув нараз за собою голос вірника, що набирав робітників, годив їх на роботу і надзирав над ними в тижні.

Герман обернувся. Вірник, маленький обшарпаний жидок, біг за ним, задиханий, почервонілий, махав руками і головою, немов цілий був на пружинах.

— Nu, was ist geschehen?[1] — спитав Герман, не можучи дочекатися від нього слова.

 
  1. Ну, що сталося?