І ріпники при корбі, побачивши такий дивний і страшний груз, скрикнули в один голос і трохи зовсім не випустили корби з рук. Подібні випадки, хоть давнішими часами зовсім нерідкі в бориславських ямах, тепер стали далеко рідші, а особливо їм, молодим іще ріпникам, не траплялося бачити нічого подібного. Але ось здолини шарпнено сильно за дзвінок, і це продрухало їх з переполоху. Швидко вони підтягли кібель угору і висипали кості з нього на землю. Дивно застукали ці кості, а голова, випавши з кібля, покотилася долі горбком і опинилася аж коло самих ніг Германа.
— Чорт тебе візьми, ти, злодію! — крикнув Герман, відскакуючи набік від дотику голови, — як сиплеш?…
Але він не міг більше нічого сказати, тривога здавлювала йому горло. Знов дзвінок здолу. Ріпники шепчуть: „Господи, Господи!“ і збираються швидко опускати кібель вдолину. Герман, мов опарений, втікає від ями. Він чує холод у тілі, чує дрож, неміч, а в його голові крутиться, мов фуркотяче веретено, одна тільки фраза: „Gott's Fluch über mir! Gott's Fluch über mir!“[1] Він і сам не знає, як і про що склалася ця фраза в його голові, і повторює її без думки, без застанови, біжачи стежкою поміж ями. Хоть голова діткнула тільки його черевика, але йому бачиться, що ціла нога його мов в огні, що щось пече його в неї, щось давить, і що відтам якесь погане чуття розходиться по всім його тілі. Він біжить від ями до ями, не тямлячи, куди і пощо. Чує за собою гамір і крики: це збіглися робітники і жиди кругом видобутих костей — оглядають їх, розгадують, хто би це міг бути. Аж ось виліз із ями старий Матій і показує всім руку трупа, обгнилу доразу: тільки на однім її пальці сидить приржавілий мідяний перстень із червоним скляним камінцем.
— Та що ти, Митре, не тямиш того перстеня? — кричить він.
Митро придивляється, хоть трохи здалека, а далі скрикує:
— Господи, таж то самий мій перстінь, що-м три роки тому дав був Іванови Півторакови на заручини!
Всі ахнули, пізнали, що труп той — не хто інший, лиш Іван Півторак, котрий два роки тому не знати де подівся, лишивши тут-таки молоду жінку з дитиною.
— Адіть, де бідний пропав дай'му Боже душеньці легко!
— Господи, як то нераз чоловікови смерть зайде, ніхто й не знає, де та що!
- ↑ Боже прокляття над моєю головою.
