З яким жаром Герман притис до себе безсмертну любку! З якою силою, з якою жадобою п'є він її огнисті поцілунки! Більше жару! Більше вогню! Більше розкоші! Хвилина така — це вічність! Ще, ще!.. Він тратить пам'ять, жар перемагає його, котиться потоками ляви по його жилах, не дає дихати, не дає думати. Він увесь — тільки одно чуття, і очі зажмурив, аби тільки повніше, безконечніше вливати в себе розкіш усіми порами тіла.
А вона тане, слабне, в'яне в його обіймах… Пахущі цвіти зів'яли, потоки повисихали, помутніли, мов від спеки. Але він цього не бачить, не чує, а чує тільки одне, як жар, сила, живість у нього чимраз більшіє, росте, дужчає, немов переходить від неї до нього. І чим сильніші стають його мускули, чим швидше котиться кров у його жилах, тим і обійми та поцілунки його стають сильніші, безпам'ятніші, тим більше жар обіймає всю його істоту.
— Ти вічна, безсмертна, ти моя! — шепче він.
А вона тане, слабне, в'яне в його обіймах. Не має вже сил, щоб промовити слово, не має сили, щоб усміхнутися. Вона тільки слабо, солодко дише в його обіймах, — чимраз слабше, чимраз повільніше. Рожеві гори почорніли, мов вуголь, небо ясне, лазурне померкло, поблідло, почорніло, країна щастя щезла, мов хмара, мов привид. Поволі, поволі сива мряка, задушлива, густа, почала залягати довкола. Повійнуло холодом, і останні сліди щастя забрав з собою той перший холодний повів. Герман лежав ще в безпам'яті, ще був велетом…
— Любко, любко, ти моя, правда? — шептав він.
Але в тій хвилині знов повіяло холодом, гострим, пекучим, і він стрепенувся, замість вічно молодої богині побачив чорного, страшного трупа! Він чув, що страшний жар горить у його крові, розпирає його груди, але довкола було холодно, гидко, мертво…
— Щастя, щастя, де ти? — скликнув він у страшній тривозі та розпуці.
Ніхто не відповідав.
— Га, ти покинуло мене, ти відвернулося від мене, — скрикнув він.
— Та годі, ти мені не втечеш! Я сильний, у мене в крові цілі вулькани вогню, я здужаю дігнати, зловити тебе! Ти не втечеш мені, ні, ніяким способом!
І він пускається скаженим бігом кудись у темну далечінь, не бачачи куди і за чим. Його сила росте, але він чує, що нема вже в нього такої легкости, як уперед. Він не може-
