що тижня два струповаті, каправоокі робітники виносили ношіями спотребований і переквашений луб, котрий на всю пересторону ширив кислий, задушливий, убійний сопух. Побіч хати його матери стояло богато инших, подібних. Усї були скопичені так густо, дах у кождої був такий нерівний, перегнилий та пошарпаний, що цїла тота пересторона подабала радше на одну нужденну руїну, на одну велику купу сьмітя, плюгавства, гнилого делиня та шматя, як на людське житло. І повітрє тут раз-у-раз таке затхле, що сонце сумрачно якось сьвітило крізь шпари в стїнах і дахах до середини хат, а зараза, бачилось, тут плодила ся і відси розходила ся на десять миль довкола. В кождій із тих хаток жило по кілька родин, т. є. по кілька сварливих, лїнивих і до крайности нехлюйних Жидівок, а кругом кождої роїло ся, пищало та верещало бодай по пятеро дробини-Жиденят. Мужчини, руді, пейсаті Жиди рідко коли зазирали сюди, найбільше раз на тиждень, у пятницю вечером, аби перешабасувати. Були то по більший части капцани-міхоноси, міняйли, шматярі, кістярі, та Бог знає які ще зарібники. Деякі пробували в містї раз-нараз, инші бували тут лиш дуже рідко. Перші волїли нераз переспати дебудь у шинку на лавцї, в корчех під голим небом, на холодї, аби не дихати густим нездоровим сопухом та не слухати крику, сварки й оглушливого гамору баб та бахурів.
І Германова мати була не лїпша, коли й не гірша від инших. Хоть іще молода жінка — всего могло їй бути 20 а най 22 роки — то про те вона вже, так сказати, вросла, встрягла в той тип Жидівок, так звичайний по наших місточках,
