раз сердив ся та кляв його, тепер аж яснїв, аж неначе набирав здоровля слухаючи його рапортів.
— Герсти, Герш, — говорив він при таких нагодах, — відки ти набрав ся такої практики?
— Ech klär immer, — відповідав Герман.
Се була перша похвала з уст дїйсного ґешефтсмана, і вона тим більше врадувала Германа.
Мендльова хороба тягла ся якось без кінця. Хоча рани погоїли ся і зломана нога зросла ся, то про те він не вставав із ліжка. Він жалував ся на біль у боцї, в грудях, кашляв і сох, „хитванїв“, як говорили селяни, що бачили в тім наслїдки тяжкого побитя та копаня тяжкими мужицькими чобітьми. Мендель чим раз частїйше думав про те, що йому не встати вже більше, думав про забезпеченє своєї родини. У нього були два сини, вже давно забезпечені і віддїлені на бік: один обняв коршму, в якій давнїйше шинкував Мендель, а другий мав склеп у Самборі. При ньому лишила ся жінка й незамужна дочка Рифка. Покладного капіталу в Мендля не було; все що мав, він вложив у свій остатнїй ґешефт, доставу дерева до будови військових касарень; із сього ґешефту він надїяв ся значного зиску, та тепер, коли не було надїї довести йому самому сей ґешефт до кінця, можна було бояти ся, що все його добро піде на марне. От тим то Гарман явив ся йому як остатня дошка ратунку. Він помалу позбирав про нього відомости, дізнав ся, що у нього є в кагальній касї значний як на парубка капітал, і постановив собі не пускати доброї нагоди з рук.
