Матері, яка незвичайно любила цю „чорну смородину“, конфітуру з овочів і давала її листя до чаю.
Щоби поставити хату, Батько вложив, здається, 5000, Мати стількиж, на решту Батько затягнув позичку в банку. Підчас війни позичка здевалювалася і її сплачено зовсім легко. Ніхто з посторонних Батькови в поставленню хати не помагав. Вже підчас недуги комітет зібрав на Батька значну суму грошей. Частина збірки мала йти на будову памятника. Але крім гробівця ще й досі памятника не поставлено. Комітет з тих грошей, як говорив мені бл. п. Карло Бандрівський, не вирахувався.
В новій хаті Батько заняв гарний великий покій, т. зв. сальон, де був Батька робочий ґабінет. Він зимою рідко коли отоплювався і ми називали його „Сибіром“. На зиму Батько переносився із братом до північного середного покою, який був найтепліший. Я з братом Тарасом залюбки мешкав на поверсі, де були два прегарні покої. В однім з них урядив собі малу хемічну лябораторію, де робив нескладні досвіди. Перед війною я досліджував кислотність наших деяких рослин і на жаль тої праці не покінчив і до сьогодні. Хемією Батько не цікавився і з моїх досвідів легенько кепкував.
— От винайди, щоби камінь, або повітря можна було їсти — сказав раз.
