Тепер та мрія недалека від сповнення, бо в цілім світі йдуть невпинні праці над переміною безводника вуглевої кислоти з повітря в цукор й муку при помочі каталізаторів.
Раз тільки моя хемія заімпонувала Батькові. Якось святом у люту зиму пізно вечером Мати завважила, що в хаті нема черкалець (сірників).
Батько сказав жартом: — Ну, тепер Петро дасть хемічний вогонь! — Я пішов до своєї робітні, змішав спорошкований цукор із хльораном потасу, капнув сірчаної кислоти і від того вогню засвітив свічку.
Сплачуючи довг за хату, ми жили незвичайно скромно: ніде не бували і до нас з „товариства“ рідко хто приходив. Зате доволі багато знайомих приїздило зза кордону. Пригадую собі добре незвичайно симпатичних Чикаленків. Особливо подобалася усім панна Чикаленко, яка мала нечувано попеляте волосся.
У нас майже завжди хтось мешкав. Ще при Крижовій мешкав син Карпенка Карого, студент політехніки.
Пан Тобілевич, завзятий спортсмен, залюбки вправляв тягарцями, тягарем, шаблями і т. п. Він навчив мене грати в шахи і чи не першого дня дістав мата! При Понінського мешкав у нас п. Скоропис Йолтуховський, повний джентельмен, що одержував таємні
