З нагоди ювілеїв Батько одержував різні дарунки від української громади. Особливе вражіння зробив велитенський ріг, в якому переховувалися візитівки відвідувачів, а особливо корисним показався лавровий вінець, бо в будні його листки йшли до борщу. Зміняли тільки при тому назву з „лаврових“ на „бібкові“ як тоді говорили в Народній Торговлі. Добре то сказав Шекспір: „фром меджесті ту джесті із уан степ“ (від величного до смішного всього один крок).
Дуже гарні спомини виніс Батько про д-ра Овчарського. Коли Батько чуючися зле, хотів покинути лічницю, д-р Овчарський сказав успокоюючи: „Та не йдіть, у мене ще ніхто не помер“. На те мав Батько відповісти: „У вас, значить, жили би люди вічно!“.
Батько мав багато приятелів поміж священиками. Батько їздив до своїх товаришів священиків о. Кузіва, о. Нижанківського. До Батька приходив і з ним цілувався о. Застирець. Батько з глибокою пошаною говорив про митр. Шептицького. Про якусь ненависть до віри та священиків зі сторони Батька не було мови. Батько добре знав біблію, багато писав на біблійні теми. Отож коли світлі священики були приятелями Батька, то були й такі одиниці, що йшли на село зовсім не ради ідеалів. Чиж не диво, що селяни й селянський поет пекучо відчували оту, скажім лагідно, невідповідну поведінку людей, які чейже мали сповнити високу місію?
