В особистих розмовах із нами Батько був доволі здержливий. Про жінки не говорив нічого, або дуже мало. Знаю, що симпатизував з п. Коцовською, Кобринською, Уляною Кравченко, Гриневичевою, Олеськовою, Зиґмунтовською і т. п. Кілька разів особливо тепло говорив про п. Асю Шеховичівну. Але коли я хотів поговорити з нею на ту тему, не одержав заповідженої авдієнції.
Батько працюючи над своїми творами відчитував нам їх інколи. Читав цілого „Мойсея“. Ми рідко коли втручували своє слово. Коли я нагадував Батькови, щоби докінчив свої твори „Основи суспільности“ та „Борислав сміється“, Батько сказав: „Докінчи сам“ і розказав мені дещо. Я докінчив „Борислав сміється“ і то в виді змісту, бо п. Федорців дуже квапив — він був редактором творів Батька. Цю повість я потім переробив на драму. Другої повісти „Основи суспільности“ не зміг я докінчити, бо треба було до неї зібрати більше матеріялу.
Недуга почалася у Батька зі страшних болів голови та рук. Лікував Батька др. Кос. В Ліпіку, куди Батько поїхав, захворів іще гірше і по Батька їздив Брат Тарас. Якийсь час лікувався у Львові в одній санаторії, а тоді жив дома. Увесь час був дуже неспокійний, ходив і їздив дуже багато. Але не покидав праці. Руки були спараліжовані, але це не був поступовий параліж.
