Обяви недуги були подібні радше до схізофренії. Параліж лівої руки уступив значно й Батько писав лівою рукою. Говорив др. Кобринський, що в Відні параліж можна би було вилікувати хірурґічно. Др. Невестюк із Жабя говорив, що це був не поступовий, а відступовий параліж. Злі духи використали як могли недугу Батька, щоби наторочити всяких несотворених наклепів. Коли 1916 р. в травні я приїхав на двотижневу відпустку до Львова, я помітив, що з Батьком зле. Др. Кобринський не робив ніяких надій. Записав рецепту, де коло ліків діґіталіс та стрихнін було по три оклики. Коли я приніс Батькові то лікарство, Батько сказав: „Що, др. Кобринський хоче мене отруїти?“
Я викинув ліки. Моя відпустка кінчилася. З Батьком було дуже зле. Я пішов до команданта станиці УСС до др. Волошина з просьбою о продовження відпустки. Але др. Волошин відмовив: „Їдьте на фронт, пане товаришу, як Батько помре, то вас повідомимо“. Над Стрипою я дістав за кілька днів повідомлення. Отаман Варивода показав мені депешу і я поїхав на похорон.
При списуванні отих споминів допоміг мені й брат Тарас, тепер ґімн. професор у Ряшеві.
27. V. 1937.
