Сторінка:Франко Петро. Іван Франко з близька (пять портретів) (Львів, 1937).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

таючи плавно, перекладав з німецької мови казки братів Ґрімів, які оставили на нас незатерті вражіння. По тих казках я боявся сам спати і в ночи йшов або до матері, або до тата. Тато, якщо був у добрім настрою, любив співати і співав інколи мельодії без слів. Дуже часто приходили до нас селяни, які деколи оставали й на ніч. Дуже добре пригадую ще собі Павла Думку. Селяни розказували нам різні пригоди з над границі, а ми читали часописи. Я умів читати, маючи чотири роки, та деклямував Шевченка: „Думи мої“, „Причинна“, „Галаган“. Помєшкання при вул. Крижовій 12 було значно обширніше. Там було чотири покої. Наріжний покій з бальконом це була робітня Батька. Батько любив працювати до пізна в ночи, зате пізно вставав. Батько працював до 1—2 в ночі, а вставав о девятій.

Ми всі чотири малі „башибожуки“ були меткої, гамірної вдачі — і заки ми не поснули, працювати Батькові було важко. Нераз нас успокоював словами: „Ша бухеле!“

До нас дуже часто приходили знайомі. Приходили часто пп. Коцовські, К. Гриневичева, Нємєнтовські, Кобринські. Ми часто уряджували спільні прогульки на Вульку до Зубрицького ліса, на Високий Замок, до Кривчиць, Лисенич, на Чортівську Скалу. Головно ходили на Вульку до чудового ліска, де було так багато пташків і де росли