вовками. В ранці даремно звали козаки на герці: в таборі тільки собаки гавкали!
Хмельницький усі війська кинув на здогін. Шляхту опанував безлад. Кождий кричав: стійте!, а сам чи пішки чи на кони, летів без очей, аби не зістався. В таборі кинули до стодвацять тисяч возів. Кинули ранених і недужих, вісімдесять гармат, безліч грошей, увесь скарб дістався побідникам. Татари без милосердя вирізали бідолашних слуг, що лишилися у таборі.
Добре, казали козаки, добре вибрались пани на весілля та бенкет на славу задали, тільки кошту богато положили, тисяч скарбу процвиндрили і сирицю (сирівець) здорожили. На Поляків напав такий жах, що всі тікали скільки духу, гукаючи: »Татаре женуть« а від Татар такого нападу й не було. Тільки жадоба черни до пороскиданих скарбів спасла Поляків від остаточної загибели.
Найбільше утікачів побив Кривонос під Константиновом, де під Поляками заломився міст на Случі.
Вишневецький збирав недобитків і хотів ставити опір, але під натиском Кривоноса утік за иншими до Львова. Але й тут не довго барився й уступав усе дальше до Польщі.
Довго ще на Україні називано Поляків Пилявчиками.
Берлин, 3. III. 1922.
