— 9 —
часу, але не більше. Консерватизм такого пониманя річей, є зглядний, єго революцийний характер безвзгляднй — одинока безвзглядність, аку оно допускає.
Нам тут зовсїм не потрібно розглядати о скілько сей сьвітогляд відповідає сучасному станови природничих наук, які прирікають землї можливий, а мешканцям її певний кінець, і тим виголошують, що у людській істориї буде не лиш проґресивна, але й реґресивна частина. На всякий случай ми не стоїмо далеко від тої зворотної точки, за якою зачинає ся рух суспільної істориї у низ і ми не маємо права дорікати геґелівській фільозофії за те, що вона не займала ся питанєм, поставленим доперва сучасним природознавством.
Але треба звернути увагу ось на що. Згадані погляди ми висловлювали далеко виразнїйше, а ніж се робить Геґель. Вони суть висновком, до якого неминуче доводить єго метод, але самого висновка, Геґель нїколи не зробив так виразно. І се цїлком зрозуміло. Геґель будував систему, а фільозофічна система після давного звичаю повинна була допровадити до абсолютної правди, тої або иньшої. І той сам Гегель, який у своїй льоґіцї вказував, що всяка істина є не що иньше, як льоґічний (себто і історичний) процес, той сам Геґель побачив, що він повинен покласти кінець сему процесови, через те, що треба ж єму було закінчити свою систему. В льоґіцї у него кінець міг бути початком нового розвою через те, що кінцева точка, абсолютна ідея [абсолютна лише о стілько, о скілько він абсолютно не мав змоги нічого про неї сказати] „узовнїшнює саму себе“ себ то обертає ся в природу, а потім в дусї, себ то
