— 8 —
такої точки, від якої знайшовши абсолютну правду, не малаб змоги піти далї і де б її лишило ся тілько соглядати сю правду. І се так не тілько у фільозофічнім, але також у всякім иньшім пізнаню і в практичній дїяльности. Істория так само немає змоги спинитись, як і наука. Людскість нїколи не дійде до укінченого, ідеального стану і ідеальна суспільність, ідеальна держава можуть істнувати тілько в фантазиї. Усї системи суспільних відносин, що з'являються одна по другій в істориї, суть тільки часові, минучі ступенї нескінченого розвою людської суспільности від низшої до висшої. Кожда ступінь неминуча у той часі при тих обставинах, завдяки яким вона повстала. І сим тілько можна її виправдати. Але вона тратить своє значінє і не може, виправдати себе при нових обставинах, що розвивають ся у власнім її нутрі. Вона мусить дати місце висшій ступіни, потім згодом сама падає і руйнує ся. Діялєктична фільозофія розкладає всї уявленя про безусловну істину і відповідні їй абсолютні відносини людей, так само як буржуазия завдяки значній індустриї, конкуренциї і всесьвітному торгу, розкладає усї старі, осьвячені віками порядки. Для діялєктичної фільозофії нема нїчого раз на все установленого, безусловного, сьвятого. Вона бачить, що усе мусить неминуче упасти, і нїщо не може встояти ся перед нею, окрім невпинного процеса витворюваня і знищеня, нескінченого проґреса від низшого до висшого Вона сама є тілько відбитком сего процеса в мислячім мозку. В нїй є і свій косервативний бік: кожда ступінь розвою науки або суспільних відносин виправдує себе з огляду до обставин даного
