— 12 —
чилаб ся, а разом з тим повивна би тревати, хочаб їй нїчого не лишило ся далї робити. Як тілько ми се зрозуміли, [за що повинні, більш анїж кому иньшому, дякувати Геґлеви] що жадати таке від фільозофії, значить бажати, аби один фільозоф виконав се, що може зробити тілько цїла людскість в своїм поступаючім розвою — раз ми се зрозуміли, фільозофії і її давному значіню приходить кінець. Лишаємо „абсолютну правду“, до котрої не мож дійти на тій дорозї кождій одиницї, і змагаємо до досяжних релятивних правд в дорозї позитивних наук і збиранєм їх результатів при помочи діялєктичного мисленя. З Геґлем взагалї кінчить ся фільозофія: з одногу боку через те, що єго система чудово обіймає цїлий її розвій, з другого, бо він показує нам, хоч несьвідомо, дорогу з того лябіринту систем до правдивого позитивного пізнаня сьвіта.
Не трудно зрозуміти, який величезний вплив мала геґелївська система в фільозофічно настроєній Ґерманїї. Се був тріюмфальний похід, що тяг ся десятки лїт і не минув ся навіть по смерти Геґля. Навпаки, від 1830 до 1840 пановане „геґелїянщини“ було абсолютне і заразило навіть противників: як раз в ту пору погляди Геґля найбільше входили, сьвідомо чи несьвідомо, в ріжні науки, і запліднили популярну лїтературу та щоденну прасу, з котрих звичайна „образована сьвідомість“ дістає свої думки. Але ся побіда на цїлій лїнїї була тілько пригривкою до внутрішної борби.
В цїлости, наука Геґля давала досить місця для поміщеня найріжнїйших практичних партийних поглядів. А практичне значінє в то-
