— То вже — хај хто хоче… одказав, позіхајучи, Матньа.
— А ти? питаје Лушньа, гостро гльанувши на јого.
— Про мене — ј так гаразд…
— А јак горілки нема?
— Чому нема?
— Тому, шчо рајно́ в хаті…
— Ну, так шчо ж?… Хіба воно буде з горілкоју в рот тьагтисьа? Хај собі лежить далі, та ј годі!
Поки Лушньа з Матнеју вели таку розмову, другі, кожен вхопивши по оберемку, витаскали всьу солому з хати. Тим часом вернувсьа ј Максим з учорашнім баклагом; за ним увіјшла ј москалиха, несучи в одніј руці два хліби, а в другіј — здоровенну миску капусти…
— Оже ј справді похмельатись будемо! каже усміхајучись Матньа, вгльадівши москальа з баклагом.
— То ти хоч би пику вмив, — докорьа јому Лушньа.
— На біса ја буду мити, коли дошч і без того обмије.
— Ну! у тьебја, брат Максім, как ја віжу, маладци таварішчі! обізвавсьа до хазьајіна один з москалів, — пушкарь.
— Та шче ти ј не бачив, москальу, наших славних діл! — одказује Лушньа, вдарьајучи москальа по плечі рукоју, ј опускајучись коло јого на лаву. — Ось поживи лиш довше з нами, — тоді побачиш,—— чи молодці, чи ні!
— Да ужь, брат, і без таво відно, какіје маладци! Во́ — пасматрі на јефтаво! — махнув рукоју на Чіпку. — Да он би пушку однім взгльадом сбіл с пазіціјі… Сматрі: у, какој!!
Чіпка не чув нічого того. Післьа вчорашньојі стрічі, він сидів собі мовчки в кутку, та тільки знај кидав свіј бистриј погльад на ті двері, јакими вчора увіјшла Гальа. Думки јого далеко літали; він не чув, не дослухавсьа, шчо верзло товариство. Кагал, гармидер стојав у хаті, јак у жидівські школі, — аж поки Максим не почав частувати. Тоді все затихло… роти заремекгали; пальці раз-поз-раз опускалисьа то в миску з капустоју, то в полумисок з огірками. Усі мовчали, надолужали над сні-
