— Спасибі Христі за добру згадку, — радо одмовльаје Чіпка.
— А вам заздро на мого чоловіка? умішајетьсьа Гальа.
— Та шче б, — дивітьсьа, — не заздро було? Де ж таки? чужу жінку зовсім від дому одбив!
— Та ми таки Христьу ј одберемо од вас, — сміјетьсьа Гальа.
— На ві-шчо? На ві-шчо вона вам здаласьа? Чи, може, на переливки?…
— Та воно так таки, мабуть, чоловіче ј буде, — жартује Христьа, шчо ја ј тебе ј дітеј покину, та ј перејду до Галі та до бабусі Мотрі…
— Про мене… Хај вона ј вам, — тільки ја собі Чіпку візьму за томість, — одказује Грицько.
— Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка в нас буде, — обороньајетьсьа Гальа.
А тут і Мотрьа, слухајучи јіх жартовливу розмову, уверне словце ј од себе. Підуть у них сміхи, жарти, та веселошчі.
— А ну лишень, Гальу: почастуј нас вареноју за таку вигадку! — нажартувавшись вдоволь, каже Чіпка.
Гальа швиденько метнетьсьа. Де не візьметьсьа варена, — пахуча, чиста та смашна. Гальа частује. Усі випивајуть по повніј, прицмакујуть губами; вихвальајуть Гальу, а шче більше — варену, та пересипајуть жартами…
Це так у свьато, або в недільу. А в будень — коли не Христьа в Галі, то Гальа в Христі.
Одна другу так уподобали, мов сестри рідні. Хоч одна одніј, јак завжди водитьсьа між жінками, ј не роскривала својејі душі до дна, не показувала, шчо діјетьсьа на споді серцьа; оже одна в одні чула шчось собі рідне, привітне ј льубе. Гальа далі бачила, ширше сьагала својім розумом: він у нејі кохавсьа при достатках, у роскоші… Встороні од льудеј, од житьтьа, не знавши ні нужди, ні клопоту, — вона сама пуринала
