в својі думки, привикла сама повертати својім розумом. Не такі молоді літа випали Христі. Тьажке сирітство з самого малку, гірка невольа в чужіј роботі — приборкали јіјі шибку думку. Недостачі, нужда добре далисьа јіј знати, — шчо б вона не забувала про наживу. Вона була в житьті јіјі не останньоју гадкоју. Оже јак вони не різнились, а все таки обидві однаково чули, шчо добре, шчо лихе, ј через те завжди обидві сходились у својіх думках. До чого Христьа тільки серцем прихильаласьа, почувајучи добре; те Гальа не тільки серцем кохала, а ј у речах вимовльала. Поріднились вони серцем, душеју. Вони були шчирі товаришки, јаких тільки врьадигоди зводе житьтьа до купи.
Шанујучи одна одну, кожна покльаласьа в душі, шчо јак будуть у них діти, взьати одна другу кумоју. Христьа вже ј раділа тому. Вона почувала себе матірју, а післьа різдва справді послав јіј бог уже другого сина. Гальа була хрешченоју матірју. Грицько не тільки згодивсьа, — зрадів, јак почув, шчо Гальа буде кумоју. Він сподівавсьа, шчо хрешченикові добре буде від такојі хреснојі матері. Христьа ж дивиласьа на покуманьньа, јак на звјазок до вічнього товариства з Галеју.
І справді, післьа того, вони шче дужче затоваришували. Почалисьа тајемничі сповіді важких думок та гадок, пестошчі та голубіньньа веселих надіј. Не проходило дньа, шчо б або Христьа не завернула до Галі, або Гальа не побігла до Христі.
Гальа польубила свого хрешченика, јак рідну дитину. Сорочечки јому шила ј мережала; шапочки вишивала. А на руки візьме, — носитьсьа, льубујетьсьа, јак својім. Иноді зупинитьсьа јіјі погльад на льубому погльаді дитини… довго вона дивитьсьа на јого, придивльајетьсьа јому в вічі, мов својіми очима хоче ззісти… То дивись: блиснула в нејі в вічіх јакась искра, — сльоза, не сльоза, радість, не радість засвітила в них, — і пригортаје вона дитину до свого лоньа ј обдаје јого поцілунками…
