Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 6 —

ветнийДандін (V — VI стор. н. е.) у свойєму романі „Пригоди десяти принців-юнаків“[1], і незнаний автор драми „Глиняний візочок“, відомої й європейському театрові в сценічній обробці за ім'ям головної героїні, „ідеальної“ гетери Васантасени[2].

Літературна слава „віку Вікрамадітьї“ не померкнула від того, що довелось одмовитись від ефектної теорії, що її 46 років тому встановив Макс Мюллер, т. зв. „індійського Ренесансу“ в VI — VII стор. н. е., бо вона накреслюється нам тепер зовсім в іншому вигляді[3]: річ у тому, що та варваризація й величезний пролом у культурі, що їх припускав М. Мюллер для санскритської літератури попередніх віків, над усе за часів навалу скитів (Çaka) і так званого Кушанського царства в північній Індії, все більш збивалися через нові винаходи. Ще в 1892 р. Сільвен Леві, тепер славетний французький індіяніст, відкрив санскритську поему „Життя Будди“ (Buddha-carita) [4] славетного буддійського поета Ашваґхоши, сучасника того царя Канишки (старо-грецьке Канеркі), що царював І — II стор. н. е. (його резиденцією був сучасний Пешавар). Ця поема виявляє високий ступінь розвитку т. зв. „штучного епосу“ і є сполучна ланка між „Рамаяною“ Вальмікі і [5]творами Калідаси. Пізніші винаходи рукописів на пальмових листях у Середній Азії, у Турфані (1911 р.) збагатили нас уривками трьох буддійських драм, з них дві — невідомих авторів, а

  1. ↑ Дивись вступ до німецького перекладу цього роману І. І. Meyer. (Leipzig Lotus Verlag 1903). „Die Abenteuer der zehn Prinzen“, мою вступну статтю до російського перекладу „Похождения десяти юношей“ (Харків, Видання ВУНАС 1928). Gavronski, Sprachliche Untersuchungen über das Mrcchakatika und das Daçaku-maracaritam. (Leipzig. 1907).
  2. ↑ Тепер уже безсумнівно, що першу основну версію цієї драми дає „Бідний Чарудатта“, драма Бхаси, див. нижче, прим. 2 на стр. 7.
  3. ↑ Max Müller. India, what can it teach us? London. 1882. Indien in seiner weltgeschichtlichen Bedeutung. Leipzig. 1884. Порівн. Winternitz. Geschichte der indischen Litteratur. III. B„ s. 34. ff. (Leipzig. 1920).
    Ф. Щербатской. Теория познания и логика у позднейших буддистов. Часть I, ст. XIX — XXII (Ленінград, 1903).
  4. ↑ Winternitz. Geschichte der indischen Litteratur II. B. s. 201 — 112. (Leipzig. 1913). Pischel. I. c. s. 200. C. Леві в передмові до російського перекладу К. Бальмонта (Асвагоша „Жизнь Будды“, Москва, 1913). Nandar-gikar у передмові до його видань „Меґха-дути“ (Бомбей, 1894) і „Раґху-ванші“, (Пуна, 1897). Небіжчик Кавель (Cowell) перший видавець і перекладач „Buddha-carita“ (Oxford 1893) прозвав Ашваґхошу індійським Еннієм, а Калідасу — Верґілієм.
  5. ↑ Winternitz. G. d. і. Lit. І, s. 440: es ist wahrscheinlich, dass das Ramayana im 4 oder 5. jhr. v. Chr. von Valmiki unter Benutzung alter Akhyanas gedichtet ist. cf. Pischel. l. c. s. 200. V. Henry. Les littératures de I’lnde (Paris, 1904), p. 161 — 2.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Хмара-вістун_(Megha-dûta)._Старо-індійська_елегія_Калідаси_(1928).djvu/13&oldid=424057