Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 8 —

північний Індостан, висовуючи й своїх „індійських Атил“: Торамана й Міхіраґула (Ґоллас у хрониці Косьми Індикоплефста, візантійського ченця VI сторіччя).

Недовго перед цією сумною й жахливою епохою, але за династії Ґупта, почалась і реставрація брахманізму, що встиг змінитися, зміцніти й пристосуватися для боротьби з буддизмом, щоб перемогти його на протязі наступних сторіч.

До тієї ж епохи належать і старовинніші Пурани, [1]що зафіксували цю реставрацію брахманізму і дали Індії, хоч в занадто мітично-фантастичному вигляді, щось подібне до її старої історії, звідкіля брало собі матеріял і тодішнє „красне письменство“: генеалогія Соняшної династії в „Раґху-ванші“ має свою підставу в даних „Вішну-Пурани“. Що до зовнішніх умов життя, оточення, звичаїв і рафінованої культури індійського „вищого суспільства“ тих часів, то про них свідчать досить яскраво рафінованість і вишуканість літературного стилю й форм, що вже мали тоді цілу плеяду своїх теоретиків та практиків; найстаріший з цих творів, що дійшов до нас і користується досі в Індії великим авторитетом, є трактат Дандіна „Свічадо поезії“. [2]Але для більшої наочности цікаво познайомитися з характеристикою освіченого „городянина“ (nâgarika), с. т. великосвітнього дженджика з „золотої молоди“, що його показує нам індійське „Ars amandi“ — (Kâmasûtra), c. т. „Підручник кохання“ Ватсьяяни, характерний для тієї епохи й літератури.[3]

  1. Wintеrnitz І. с. І В. s 440 ff. Smith І. с. р. 19, 280. Pischel. І. s. s. 196
  2. „Свічадо поезії“ (Kâvyâdarça) Дандіна досі користується в Індії величезним авторитетом. Коротку аналізу його див. у моїй статті „Дандин и его роман“. Харків 1898 і у вступі до перекладу цього роману, див. прим. 9. Див. також акад. Ф. Щербатской. „Теория поэзии в Индии“ (Журн. Мин. Нар. Проев. 1902), де є цікава аналіза пізнішої теорії про „поетичний натяк“ (dhvani), що її формулював Анандавардхана в X стор. Докладна й гарна книга Regnaud. La rhétorique sanscrite (Paris, 1883) дає порівняльну аналізу індійської та грецької поетик. Б. Ларин. Учение о символе в индийской поэтике: (Ленінград, 1927) у збірникові „Поэтика“ (Гос. Инст. Ист. Иск.).
  3. „Настачивши собі знаннів і улаштувавши свій будинок на грошї, що він здобув їх подарунками, перемогами, торгівлею, виплатами, або що він одержав їх у спадщину чи обома способами, він мусить розпочати життя великопанської людини (nâgarika). Він повинен мешкати або в столиці, у великому місті, городі або містечку, де є гарні люди, або в іншому місці, згідно з ґатунком своїх занять. Там недалеко від води хай він збудує собі будинок з садом, з великим навколо двором для робіт та двома почивальнями. У зовнішній почивальні має стояти м'яке ліжко з подушками в обох кінцях та угнуте посередині, з білою ковдрою, а біля нього друге ліжко. У головах — куточок для трав'яної постілки й лава для офірувань. Там повинні лежати притирання й вінки, що залишилися після ночи, кошик з вареним рижем, посуд з пахощами, цитринова лушпина й бетель, а на підлозі плювальниця. На цвяшку висить віна (с. т. бандура); є мольберт, коробочка з фарбами, яка-небудь книжка, вінки з жовтого амаранта; недалеко на долівці — ліжко з сіна, щоб прихилити голову, таблиця грати в кості. Зовні — клітка з ручними птахами; на самоті — куточок для столярних карбованих робіт та інших ігр. У саду, в затишку, релі з м'якою подушкою, а долі лава, всипана квітами. Ось як улаштовано його житло“. Das Kâmasûtram des Vâtsyâyana, die indische ars amatoria, aus dem Sanscrit übersetzt von R. Schmidt I. cap. 4. „Leben des Elegant“.
    Далі перелічується його „заняття“ (62 — 64); після обіду й заняття своїм туалетом — веселі розваги, у вечорі — музикування, потім любовні зустрічі т. щ. бенкети, відвідування садів, певними днями — зібрання у храмі „богині красномовства“ (с. т. „літературному клюбі“), вистави, бесіди в домах гетер або людей свого кола, при чому „буває обмін думками з приводу поез і містецтва“ (s. 68).