Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 9 —

Проте, маючи багато даних, щоб відобразити епоху Калідаси, ми не маємо нічого, щоб встановити його власне життя, за винятком кількох легендарних анекдотів. [1]Можна лише зробити висновок, що він був шіваїтом — і це не тільки за його імям (Kâlidâsa с. т. раб богині Калі, дружини Шіви), але й за його творами, що свідчать також і про його грунтовне знання Упанішадів і філософських трактатів Санкхья і Йога. [2]Безсумнівно він є автор шістьох творів, трьох драм та трьох поем. [3]Напевне першою з його драм була побутова, вільна від фантастики комедія „Малавіка й Аґнімітра“. Вона малює граційозно й гумористично, жваво, але стилізуючи за правилами теоретичних трактатів, картину придворних інтриг і любовних пригід царя Аґнімітри, сина царя Пушьямітри з династії Шюнґа, що царювала у Відіші (нині Бхільса) в II стор. до н. е. Ми бачимо в цій комедії цілком мирне й дружнє спільне життя брахманізму й буддизму; при дворі царя, що його батько виконує великий брахманський ритуал офірування коня“, в[4]ідограє важливу ролю буддійська черниця Каушікі. Коли цей перший драматичний твір Калідаси має реальну підвалину в своїм сюжеті, то зовсім не реальні інші його драми, його шедевр „Шякунтала“, [5]а також „Урваші“, що своїм

  1. Oldenberg. Die Literatur des alten Indien (Stuttgart-Berlin. 1903). s. 216 — 17. S. Levy. Le théâtre indien (Paris 1890). p. 165 — 6. Jackson. Notes from India (J. o. Am. Or. Soc. 1902). Hillebrandt Kalidasa. Cap I. Kalidasa’s Leben.
  2. Walter. S. c. s. 33.
  3. Поема „Rtusanhära“ (Цикл частин року), за гадкою більшости дослідників не належить Калідасі, хоч традиція й приписує йому ці „індійські ґеорґікі“, як прозвав її Анрі (V., Henry) в своїй коротенькій, але елегантній аналізі її (Les littératures de l’Inde p. 217 — 18).
  4. Відомий, заснований ще за еєдійської епохи ритуал „офірування коня“ (açva-medha), що його виконували наймогутніші царі задля більшої величности; його підновляли і в пізніші часи: II стор. до н. е. за Пушьямітрою і в IV crop, після н. е. за Самудра — Ґуптою й Кумара-Ґуптою І.
  5. Транскріпція призвіща „Сакунтала“ замість правильної „Шякунтала i Çakuntalâ) занадто вкоренилася. Епизод з „Махабхарати“ перекладено А. фон-Шаком Die Stimmen des Ganges, s. 32-55). Маленька поема Фета „Саконтала“ не має, винятком призвіша, нічого спільного з усіма індійськими версіями.