Проте, маючи багато даних, щоб відобразити епоху Калідаси, ми не маємо нічого, щоб встановити його власне життя, за винятком кількох легендарних анекдотів. [1]Можна лише зробити висновок, що він був шіваїтом — і це не тільки за його імям (Kâlidâsa с. т. раб богині Калі, дружини Шіви), але й за його творами, що свідчать також і про його грунтовне знання Упанішадів і філософських трактатів Санкхья і Йога. [2]Безсумнівно він є автор шістьох творів, трьох драм та трьох поем. [3]Напевне першою з його драм була побутова, вільна від фантастики комедія „Малавіка й Аґнімітра“. Вона малює граційозно й гумористично, жваво, але стилізуючи за правилами теоретичних трактатів, картину придворних інтриг і любовних пригід царя Аґнімітри, сина царя Пушьямітри з династії Шюнґа, що царювала у Відіші (нині Бхільса) в II стор. до н. е. Ми бачимо в цій комедії цілком мирне й дружнє спільне життя брахманізму й буддизму; при дворі царя, що його батько виконує великий брахманський ритуал офірування коня“, в[4]ідограє важливу ролю буддійська черниця Каушікі. Коли цей перший драматичний твір Калідаси має реальну підвалину в своїм сюжеті, то зовсім не реальні інші його драми, його шедевр „Шякунтала“, [5]а також „Урваші“, що своїм
- ↑ Oldenberg. Die Literatur des alten Indien (Stuttgart-Berlin. 1903). s. 216 — 17. S. Levy. Le théâtre indien (Paris 1890). p. 165 — 6. Jackson. Notes from India (J. o. Am. Or. Soc. 1902). Hillebrandt Kalidasa. Cap I. Kalidasa’s Leben.
- ↑ Walter. S. c. s. 33.
- ↑ Поема „Rtusanhära“ (Цикл частин року), за гадкою більшости дослідників не належить Калідасі, хоч традиція й приписує йому ці „індійські ґеорґікі“, як прозвав її Анрі (V., Henry) в своїй коротенькій, але елегантній аналізі її (Les littératures de l’Inde p. 217 — 18).
- ↑ Відомий, заснований ще за еєдійської епохи ритуал „офірування коня“ (açva-medha), що його виконували наймогутніші царі задля більшої величности; його підновляли і в пізніші часи: II стор. до н. е. за Пушьямітрою і в IV crop, після н. е. за Самудра — Ґуптою й Кумара-Ґуптою І.
- ↑ Транскріпція призвіща „Сакунтала“ замість правильної „Шякунтала i Çakuntalâ) занадто вкоренилася. Епизод з „Махабхарати“ перекладено А. фон-Шаком Die Stimmen des Ganges, s. 32-55). Маленька поема Фета „Саконтала“ не має, винятком призвіша, нічого спільного з усіма індійськими версіями.
