багатим музично-вокальним елементом наближається до нашої опери. Що до хронологічної послідовности обох, С. Леві вважає „Урваші“ за останню й бачить у ній ознаки творчого занепаду, але Пішель констатує в ній великий крок уперед, що підготував „Шякунталу“. Обидві драми линуть у сферах легенди, міту й фантастики, ще побарвленої тими ніжними, гуманними рисами, що так приваблюють у творчості Калідаси й спричинилися вже до звиклого порівняння його з Рафаєлем та Моцартом.
Найстарішу версію легенди про Шякунталу, молоду, чарівну пустельницю, що причарувала славетного царя Душянту, пройшла через тяжкий іспит, а потім з'єдналася з царем, що він був відштовхнув її несправедливо — все це за волею долі — і подарувала йому нарешті сина Бхарату, основоположника „Місяцевої династії“ в Хастінапурі (нині Делі), ми маємо в „Махабхараті“. Чудову баладу в формі діялогу між німфою Урваші й царем Пуруравасом маємо ще в Ріґ-Веді (X, 95), [1]ожливо, що вона вже тоді була драматизована, але сама „Саґа" — -легенда про недовговічну любов поміж двох істот, що належать до різних сфер, нижчої та вищої, смертної та безсмертної, має величезну літературу, що її наближає аж до саґи про Лоенґріна[2]. Взагалі індійська драма, що відразу зацікавила Европу, викликала різнобічні дослідження; чудова книга С. Леві „Le théâtre indien“ (Paris, 1890) залишиться на-завжди класичною, що до багатства матеріялу, яскравости оповідання й тонкої аналізи, хоч ми маємо тепер ще другий, не такий великий що до обсягу, але зразковий твір норвезького вченого Стена Конова „Індійська драма“ (Sten Konow. Das indische Drama. Berlin — Leipzig 1920.
Коли шукати явищ найбільш подібних до індійського театру на європейському терені, найближче можна знайти аналогічні риси в XVII стор. у французькому жанрі „Style précieux“,[3] або
- ↑ Чудову й докладну аналізу цього гімну дав. проф. К. Ґельднер (Vedische Studien, І, також Rigveda in Auswahl, II). Цікава теж аналіза проф. Л. фон Шредера (Mysterium und Mimus im Rigveda. Leipzig, 1908, s. 232 — 274). Дуже цінний переклад цього гімну дав А. Hillebrandt. Lieder des Rigveda,s, 142 — 5. (Göttingen-Leipzig, 1913.
- ↑ L. v. Schröder Die Vollendung des arischen Mysteriums in Bayreuth (München 1911) s. 147 — 74 („Schwanenelbenmysterium und Lohengrin“).
- ↑ Берґень у передмові до свого перекладу „Сакунтали“. Paris 1884) каже: Kalidasa n'aurait pas été trop dépaysé à l'hôtel de Rambouillet. Il en a les qualités et les defauts, la noblesse et parfois, l’emphase, la délicatesse et surtout la préciosité“. Між старих французьких відозв цікавий вислів Лямартіна про Шякунтялу: (Cours familier de littérature, Entretien V): „un chef d’oeuvre de poésie à la fois épique et dramatique, il réunit dans une seule action ce qu’il y a de plus pastoral dans la Bible, de plus pathétique dans Eschyle, de plus tendre dans Racine“. Аналізу „Сакунтали“, як драми дав ще Гердер (Über ein morgenländisches Drama).
