Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 11 —

в розкішній красі еспанської драми того ж сторіччя. До речи цікаво зазначити, що обізнаність із драмами Калідаси, що їх чимало разів перекладали різними європейськими мовами, остільки поширена, що всі три натхнули кілька композиторів: дві німецькі опери „Малавіка“ Вайнґартнера і „Урваші“ Кінцля, французький балет Рейє (за сценарієм Тєофіля Готье), концертова увертюра „Сакунтала“ Ґольдмарка і ораторія „Сакунтала“ Пилипа Шарвенки.

Далеко не так приступні европейському смакові санскритські поеми (Kâvya) тієї ж епохи, жанр, що в ньому Калідаса, за індійською думкою, виславився не менш, ніж у драмі. Щоб оцінити всю майстерність і віртуозну рафінованість їхньої форми, віршування, добору слів, стилістичних оздіб, майже необхідно звернутися до оригіналу „Раґху-ванші“, чи „Кумара-самбхави“, бо перекласти їх надзвичайно важко. Лише „Меґха-дута“, що до обсягу й форми, за висловом Вільсона, „не містить у собі ідей, неприступних європейському смакові без труднощів“, є щасливий виняток і може поставитися, як другий шедевр, поруч із „Шякунталою“. їх наближає ще й насиченість почуттям природничої краси, що її чарування індійський поет вмів тонко почувати й чудово відображати на чимало сторічч раніш, ніж його європейські брати.

За першу що до часу з трьох його поем (Kâvya) слід вважати за Пішелем „Раґху-ваншю“ (19 пісень, коло 3.000 віршів), що дає в епічно-панеґіричному стилі легендарну хроніку „Соняшної династії“ Раґху. Виспівавши послідовано 4 царів (Діліпа, Раґху, Аджа, Дашяратха) у перших девятьох, він присвячує 6 пісень втіленню („аватара“) Вішну в особі Рами, даючи свою власну версію подій, згаданих у „Рамаяні“ Вальмікі, віддає нащадкам Рами ще 4 пісні й зриває поему на смерті божевільно похітливого царя Аґніварни, що загинув через „царську хворобу“ (râja-yakshma), с. т. сухоту спинного мізку. Дуже правдоподібно, що метою цієї поеми було також бажання виславити приповідно династію Ґупта: паралелізм між походами Раґху й Самудра-Ґупти, опоетизована реставрація залишеної столиці Айодхьї (XVI пісня) й апотеоза аватари Рами-Вішну (Чандра-Ґупта II Вікрамадітья був вішнуїтом), це усе сприяє такому поглядові.[1]

  1. 3 сучасних критичних аналіз індійських учених і письменників цікаві Nandargikar (англійська передмова до його видання) і Krishnamachariar (по санскритськи) в його „Raghu-vamça. Srirangam“ 1911).