Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 12 —

У другій поемі, мітологічному епосі „Кумара - Самбхава“ (Походження Кумари, с. т. Сканди, бога війни) вважають за автентичні лише перші 8 пісень (2.138 віршів); останні II безсумнівно „підозрілі“, крім того занадто еротичні[1]. Про міт, що подав сюжет цій поемі, де автор, за Пішелем, вже вийшов на самостійний шлях, згадується в третій поемі „Меґха-дута“ (1,43 — 44. II, 10), що до неї я й переходжу тепер[2]

Сюжет цієї невеличкої поеми, що її, здається, вперше Макс Мюллер дуже влучно прозвав елегією, зовсім нескладний і дивовижно гармонює з планом і „тональністю“ настроїв цієї п’єси. Один з геніїв-півбогів, насельців чарівного царства бога Кувери, владаря скарбів „Царя царів“, що живе в своїй чудовій, легендарній столиці Алака, біля снігових верхівель Гімалаїв, один із сонму цих чудесних істот, що мали в індійській митології ім’я Якшів (yaksha), був покараний за якийсь переступ засланням аж на рік. Нидіючи в разлуці й сумуючи за своєю дружиною, що її він покинув мимохіть, цей нещасний Якша звертається до хмари, що прямує з півдня на північ перед наступом дощової частини року, і благає її, неначе свого брата, взяти на себе ролю вістуна й донести вітання милій дружині, що страждає самітна, втішити її вістю й допомогти дочекатися зустрічи з чоловіком після терміну заслання, що буде в - осени після періоду дощів. Опис шляху, потім казкового царства Кувери й житла самого Якши і страждань його коханої в розлуці, в сполученні з постійними натяками та ілюстраціями, що їх часто-густо запозичено з мітів і легенд, дає багатий матеріял поетичному малюванню Калідаси; він неначе нанизує одну за одною, ніби дорогоцінне

  1. Macdonell І. с. р. 326 — 8. Pisсhell. с. s. 201. Стильний німецький переклад дав прозою О. Walter. Der Kumara-sambhava oder die Geburt des Kriegesgottes, ein Kunstgedicht des Kalidasa. (Leipzig. 1913) тільки 8 „безсумнівних“ пісень.
  2. Крім сторінок, що присвячені „Меґха-дуті“ в цитованих вище книжках Пішеля, Ольденберґа, Анрі, Мекдонелля, Вінтерніца, в передмовах і примітках до перекладів Вільсона, Шюца, М. Мюллера, Герино й Нандарґікара цікаво й цінно Rangacharia. A critical appreciation of Kalidasa’s,,Meghasande§a“. В південній Індії поема відома більш за назвою „Megha-sandega“, с. т. „Доручення хмарі“. Виняткове місце належить начеркові Рабіндранатха Таґора „Меґха-дута“, що його додається повністю в перекладі з бенгальської мови. Мій переклад „Хмари-вістуна“ зроблено за текстом бомбейського видання Godbole and Parab із коментарем славетного Маллінатхи (XV стор.), що за ним я даю нумерацію окремих стансів. Крім того, я користувався виданнями тексту Ґільдемайстера (1841), Штенцлера (1874) і працею Beckh. Ein Beitrag zur Text-kritik von K’s „Meghaduta“. Berlin 1907), що він порівнює тибетський переклад поеми (XI — XIV стор.) з варіянтами різних видань санскритського оригіналу.