намисто, окремі станси, що коліна з них становить закінчену, тонко вишліховану мініятуру, утворюючи з цих пестрих і різнобарвних камінців розкішну мозаїчну картину. Відтворення душевного стану такої мітичної істоти, як Якша, якого доля призначила лише для радощів кохання й насолод, але тепер він через недолю переживає трагедію розлуки, це дає привід лірико-патетичним висловам великого поєта, що оголошує устами царя Аґнімітри[1]:
Коли палкий коханець непалку зустріне,
Таке сполучення для мене нещасливе.
І краще смерть для тих обох, що безнадійні,
Але вогонь кохання рівно почувають.
Характерну рису в теоретичній науці індійської поезії, рису, що відповідає європейському загальнозасвоєному поняттю „естетичної насолоди“, становить термін раса (rasa)[2], літерально смак, уподоба, с. т. те пануюче почуття, що проходить крізь увесь твір або частини його, примушуючи читача-слухача зазнати, пережити, „покуштувати“ відповідне відчування. Згідно з 8 головними, „рунтовними“ почуттями розрізняється й 8 „смаків“ с. т. раса: любовний (qrngara), комічний (hâsya), жалібний, патетичний (karuna), жахливий, трагічний (raudra), героїчний (virya), страшний (bhayânaka), відворотний (bibhatsa), чудесний, дивовижний (ad-bhûta), що відповідають 8 головним почуттям, афектам (bhâva): любов, кохання (rati), сміх (hâsa), сум (дока), гнів (krodha), відвага (virya), острах (bhaya), огида (jugupsâ), зачарування, здивування (vismaya). Зрозуміло, що в „Хмарі-вістуні“ пануючий раса є любовний. Але й в „любовному смакові“ індуси робили ще „підрозділ“, ніби на мажорну й мінорну тональність: любов у насолоді (sambhoga-gragâra) і любов у розлуці (vipralambhaçrntlgâra). Вони були великими майстрами, коли відображали „любовне прагнення“, а їх поетизація розлуки суто споріднена з „пристрасною жагою“ (Sehnsucht) німецького романтизму. Вони й тепер особливо цінять у Шекспірі „Ромео й Джульєту“ і напевне оцінять, коли з ним ближче познайомляться, „Трістана й Ізольду“ Ваґнера. Слова Джульєти: „Зарано я побачила незнаного, пізнала
- ↑ „Малавіка й Аґніматра“, дія III, ст. 15, слова царя Аґнімітри, коли він ще не досягнув заволодіти красунею Малавікою що, попала полонянкою до рабинь-служниць цариці Дхаріні, яка усіма способами перешкоджує зустрічі закоханої пари. Полонянка потім виявляється принцесою й може вже офіційно стати „законною“ дружиною Аґнімітри й „третєю“ царицею.
- ↑ Спеціяльна робота про раса див. S. L. Mukerjee Le Rasa. Essai sur l’esthétique indienne. Paris 1926.
