Ця сторінка вичитана
— 32 —
61.[1]
Тебе богині молоді мабуть проколють обручками,
Щоб замість купели водою дощовою посвіжитись;
Коли вони тебе підчас великої не звільнять спеки,
Ти громом голосним штукарок цих перелякай лякливих.
62.[2]
Сьорбни водиці з Манаси, де лотоси цвітуть злотисті,
І рот Айраваті ласкаво затули ніби серпанком.
Поколисавши Кальпа-парості, немов вбрання шовкове,
І бавлячись дивуйся, хмаро, на величність Гімалаю.
63.[3]
Йому на грудях, як коханцеві, лежить Алака; одяг
Вона свій скинула до ніг його. Ти їх пізнаєш, друже!
Тепер отари хмар над баштами палаців там мандрують;
Жінкам-красуням там перлові мережі красять волосся.
- ↑ Літня спека не сприяє „фліртові“, а тому Хмара-вістун відхилить жартування небесних красунь Апсарасів „божествених гетер“.
- ↑ Дерево-Кальпа с. т. „побажай-дерево“, росте в небесному паркові Індри, дає замість овочів все, що в нього попросять (nop. II, 11).
- ↑ Алаку, чудову резиденцію Кувери в царстві якшів, докладно описану II, 1 — 2, тут порівнюють із коханкою. Коханець її — гора Кайласа, звідки починається Ґанґа, що утворює немов одежу Алаки, скидану нею до ніг.
