Сторінка:Хуторна поезія.djvu/122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

„Ната́лка Полта́вка“. Тут уже́ кри́тика вбача́е на́черк літерату́ри поважні́йшоі.

Не ху́тко спромо́жецця яка́ б ні була́ початко́ва грома́да на змалюва́ннє себе́ пи́саним сло́вом. Се бо вже висо́ка ста́дія розумо́воі культу́ри. На́шим оцця́м здава́лось поро́жнёю за́бавкою те, що́ написа́в Котляре́вський. Уме́р він у своі́й рі́дній Полта́ві, а з ним на́че заги́нула и ёго́ про́ба пера́ се́ред невпоко́ю життя́ грома́дзького. От же з мало́і и одру́баноі собі́ ре́чи суди́лось народи́тись тако́му, що́ зросло́сь из на́шою до́лею на ві́ки, чого́ не му́симо забу́ти, чого́ не занапасти́ть ні па́нський экгоі́зм, ні госуда́рня полі́тика: народи́лась украі́нська літерату́ра.


IV.

Літерату́ра ся ста́лась демокра́тнёю не ті́лько по во́лі, а таки́ й по нево́лі. Появи́лась вона́ на Бо́жий світ не до па́нськоі вподо́би, а до вподо́би и нау́ки тих, котрі́ не бажа́ють, щоб те́мні брати́ ім служи́ли, а бажа́ють самі те́мним брата́м послужи́ти.

Пряму́ючи до тако́і мети́ ро́бом вели́кого Учи́теля, літерату́рні робі́тники на́ші не щади́ли ні свои́х сил, ні своі́х доста́тків, аби́ посі́яти сере́д наро́днёі темно́ти и бідо́ти таки́х пропові́дників нау́ки, котрі, при на́годі, могли́ ис прини́женоі до землі́ ма́сси ви́кликати до свого́ гу́рту приро́дніх, руко́ю Бо́жою засі́яних „чад прему́дрости“, и вку́пі з ни́ми утвори́ти на́цію самочутну́, саморозумі́ючу, на своі́й доро́зі видю́щу, про свою́ бу́дущину дбайли́ву.

Не шко́див сей вели́кий за́дум ніко́му, опріч тих,